Громада починається з людей: Тетяна Ковальчук - від Рубіжного - до служби заради тих, хто захищає Україну

До повномасштабного вторгнення Тетяна Анатоліївна Ковальчук жила у Рубіжному, у районі силікатного заводу. Тут був її дім, робота, родина і звичне життя. Тетяна працювала медичною сестрою в амбулаторії №3 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги». Поруч із нею працювала і донька Анастасія.
Як і для мільйонів українців, 24 лютого 2022 року життя родини Ковальчуків змінилося назавжди. Рубіжне опинилося під постійними обстрілами, а залишатися в місті ставало дедалі небезпечніше.
19 березня родина була змушена покинути Рубіжне. До південної частини міста Тетяна разом із родинами своїх дітей, маленькими онуками у візочках та хворою мамою йшла пішки під обстрілами.
«Було дуже страшно», - згадує Тетяна.
З евакуаційним потягом родина виїхала до Дніпра, де на той час навчався її син. Саме Дніпро став новим місцем життя для родини Ковальчуків.
Та Тетяна не хотіла залишатися осторонь. Роботу за фахом у новому місті знайти не вдавалося. Ставши на військовий облік як медичний працівник, вона отримала пропозицію долучитися до служби — війську не вистачало медиків.
20 квітня 2022 року Тетяна стала саніструктором новосформованого окремого стрілецького батальйону військової частини А4052.
У червні підрозділ вирушив із Дніпра на Харківський напрямок. Згодом були Донеччина, Сумщина, Київщина. Робота Тетяни була непростою, але надзвичайно важливою — допомагати військовослужбовцям, які отримували поранення чи потребували медичної допомоги, підтримувати їх і допомагати одужувати.
У травні 2025 року батальйон розформували. Тетяну перевели до медичної роти 41-ї окремої механізованої бригади. Сьогодні вона продовжує службу та знову перебуває на Харківському напрямку.
Так минув уже п’ятий рік її служби.
Тим часом поступово облаштовувалося життя родини у Дніпрі. Доньки знайшли роботу, онучки пішли до школи. Родина вчилася жити в новій реальності, залишаючись разом і підтримуючи одне одного.
Але попри все, у серці Тетяни залишається Рубіжне.
Місто, де вона жила і працювала. Місто, звідки одного березневого дня довелося вирушити пішки під обстрілами. Місто, яке вона залишила не за власним бажанням.
Сьогодні Тетяна продовжує допомагати тим, хто захищає Україну. Її особиста історія - це історія рубіжанки, яка після вимушеної евакуації не просто почала життя заново, а знайшла в собі сили служити іншим.
Їй, як і багатьом рубіжанам, найбільше хочеться одного — повернутися додому. До Рубіжного.






