Громада починається з людей: родина Целухіних - сім’я, що дарує дітям дім

Сім’я - це місце, де дитину люблять, підтримують, у неї вірять і куди завжди хочеться повертатися.
Для когось родина - це рідні по крові люди. А для когось — ті, хто одного дня відкрив двері свого дому, прийняв, підтримав і дав відчути: «Ти потрібен. Ти не сам. Ти вдома».
Саме про таку родину - Целухіних — наша сьогоднішня історія.
Це історія великої родини, яка майже 15 років тому у Рубіжному відкрила своє серце для дітей, які залишилися без батьківського піклування. Історія Ірини та Віталія Целухіних, які спочатку стали прийомними батьками, а згодом створили дитячий будинок сімейного типу.
За роки існування ДБСТ у родині виховувалися 13 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Для Ірини та Віталія це було не лише про виховання чи побут. Це було про щоденну присутність поруч — про підтримку, довіру, спільні радощі й турботи, про сімейні традиції та прості речі, з яких насправді складається відчуття дому.
Поруч із прийомними дітьми зростала і рідна донька Ірини та Віталія - Альона Целухіна, нині Альона Шинківська.
Її дитинство проходило у великій родині, де сім’я означала значно більше, ніж кровне споріднення. Тут старші допомагали молодшим, усі разом долали щоденні труднощі, ділили радощі, турботи та сімейні моменти.
Саме тут Альона змалку навчилася відповідальності, взаємодопомоги, турботи про інших і небайдужості.
Війна забрала дім, але не змогла зруйнувати родину
Повномасштабна війна стала для сім’ї Целухіних найтяжчим випробуванням.
У 2022 році Рубіжне опинилося в епіцентрі бойових дій. Родина пережила обстріли, життя у підвалі, страх за дітей та складну евакуацію.
24 березня Ірина разом із дітьми змогла виїхати з міста.
Їхній будинок, у якому багато років лунав дитячий сміх, був знищений внаслідок обстрілів. Трагічно загинув чоловік Віталій Целухін. Він залишився у Рубіжному, щоб доглядати за будинком і господарством. Під час пожежі, спричиненої обстрілами, Віталій намагався врятувати родинний дім.
Для Ірини, Альони та дітей це була страшна втрата.
Але навіть після загибелі чоловіка, знищення рідного дому та вимушеного переїзду Ірина не залишила дітей.
Вона продовжила бути для них мамою-вихователькою.
Родина евакуювалася на Прикарпаття. Згодом, завдяки підтримці благодійників та небайдужих людей, Целухіни отримали новий будинок у селі Залуква Галицької громади.
Важливу роль у цьому відіграв благодійний проєкт «Дім для дітей», започаткований Катериною Осадчою та благодійним фондом «Твоя опора».
Так у родини з’явився новий дім.
Не такий, як той, що залишився у Рубіжному. Але знову - дім, у якому є діти, турбота, спільні справи, мрії та люди, які залишаються поруч.
Ірина - мама і педагог
Життя Ірини Целухіної завжди було пов’язане з дітьми.
Багато років вона працювала педагогом, викладала правознавство, підтримувала талановитих учнів, брала участь у професійних конкурсах, була членом журі обласного етапу конкурсу «Учитель року», проводила тренінги для педагогів.
Із 2016 року Ірина є експерткою та тренеркою Всеукраїнської програми освіти для демократичного громадянства «Демократична школа».
Але найбільшою її справою стала родина.
Разом із чоловіком вона створила ДБСТ, у якому діти, позбавлені батьківського піклування, отримували не просто дах над головою, а можливість зростати у родинному середовищі.
Навіть після вимушеного переїзду Ірина продовжила працювати задля розвитку освіти та дітей.
У 2026 році її внесок у виховання дітей, професійну та громадську діяльність і життєву стійкість отримав особливе визнання.
Ірина Целухіна стала переможницею регіонального рейтингу «Гордість Луганщини – 2026» у номінації «Соціальна місія Луганщини».
Ця нагорода - про значно більше, ніж професійні досягнення. Вона про щоденну працю заради дітей, про материнську любов, яка не залежить від кровного споріднення, і про силу жінки, яка після найтяжчої втрати продовжила бути опорою для тих, хто від неї залежить.
Альона — донька, яка продовжила родинну традицію
Сьогодні Альона Шинківська вже має власну сім’ю. Але вона залишається частиною великої родини, яку разом із мамою Іриною вони продовжують берегти.
Разом із чоловіком Альона допомагає мамі піклуватися про дітей, які виховуються у ДБСТ.
Так те, що колись було частиною її дитинства, стало частиною її дорослого життя.
Альона змалку була активною у громадському житті Рубіжного: займалася спортивним туризмом, краєзнавством, військово-патріотичним вихованням, долучалася до волонтерських і молодіжних ініціатив.
У 2015 році розпочала волонтерську діяльність, допомагаючи дітям з інвалідністю та сім’ям, які потребували підтримки.
Згодом стала співзасновницею молодіжних ініціатив, долучалася до створення молодіжного простору «Моя Мрія», очолювала Молодіжну раду при Рубіжанській міській раді, працювала педагогом-організатором та реалізовувала молодіжні, соціальні, патріотичні й благодійні проєкти.
У перші місяці повномасштабного вторгнення Альона координувала роботу гуманітарного штабу в Рубіжному, допомагаючи мешканцям міста.
Після евакуації вона продовжила педагогічну, волонтерську та громадську діяльність.
Одним із важливих напрямів її роботи стала літня школа безпеки життєдіяльності «Нове покоління», яка вже п’ятий рік об’єднує дітей та навчає їх безпеки, відповідальності й взаємодопомоги.
У 2026 році діяльність Альони також отримала визнання - вона стала переможницею регіонального рейтингу «Гордість Луганщини – 2026» у номінації «Молодіжний прорив Луганщини».
Дві нагороди - матері та доньки - в одному році.
«Соціальна місія Луганщини» та «Молодіжний прорив Луганщини» - два різні шляхи, але одна родинна цінність: робити щось важливе для дітей, молоді та людей поруч.
Педагогічна династія трьох поколінь
Є у цій історії ще одна особлива деталь.
Мама Ірини була педагогом. Ірина стала педагогом. Альона також обрала роботу з дітьми та молоддю.
Так сформувалася педагогічна династія трьох поколінь.
Але професія - лише частина цієї спадкоємності.
Від покоління до покоління передавалися значно важливіші речі: любов до дітей, повага до кожної особистості, відповідальність, готовність допомагати та розуміння того, наскільки важливо бути поруч.
Те, що Альона отримала у своїй родині в дитинстві, сьогодні вона передає далі.
Любов, яку колись подарували їй, вона повертає іншим дітям.
Родина, яка дарує дітям дім
Історія Целухіних - не лише про втрати, нагороди чи професійні досягнення.
Передусім вона про людей.
Про Ірину, яка майже 15 років тому відкрила двері свого дому для дітей, яким потрібна була родина.
Про Віталія, який разом із нею створював цей дім і трагічно загинув, намагаючись його врятувати.
Про Альону, яка виросла у цій великій родині, а сьогодні разом із власною сім’єю підтримує маму та продовжує справу, яку бачила перед собою з дитинства.
Про дітей, для яких слово «сім’я» стало не просто поняттям, а щоденним досвідом любові, турботи та підтримки.
І про те, що дім можна втратити, але родину - зберегти.
Бо справжній дім - це не стіни.
Це люди, які чекають. Люди, які підтримують. Люди, які залишаються поруч.
Іноді родина починається не з кровного споріднення, а з рішення відкрити своє серце дитині.
А іноді любов, яку подарували тобі, через роки повертається до інших людей — уже від тебе.
Саме так продовжується родина. Саме так передаються цінності. Саме так любов до дітей стає родинною традицією.
Щиро дякуємо родині Целухіних за силу, людяність, турботу про дітей та приклад того, як навіть після найтяжчих випробувань можна продовжувати дарувати іншим тепло і віру в майбутнє.
З Днем сім’ї та Днем усиновлення!
Нехай у кожної дитини буде родина, у якій її люблять, чують і підтримують. Нехай у кожного буде дім, куди хочеться повертатися.
І нехай у кожному дитячому серці живе впевненість: «Я потрібен. Мене люблять. У мене є родина».






