Моя історія війни – це оборона Рубіжного

Дата: 11.07.2022 09:49
Кількість переглядів: 192

Фото без опису

Дев’ятнадцятирічний боєць Микола родом із Сум. І він чітко усвідомив - коли на твою землю приходить війна, немає різниці скільки тобі років і який бойовий досвід ти маєш. Кожен перетворюється на справжнього воїна, який б’ється не шкодуючи власних сил за все те, що є найдорожчим для серця — рідних, близьких, домівку. 

Моя історія війни – це оборона Рубіжного, населених пунктів на його околицях. 5-та ранку, казарма, несамовитий крик командира – «Підйом, бійці, розпочалася війна»! Підтвердження слів командира ми всі почули десь за годину – несамовиті «приходи» поряд, вікна трусяться, війна дійсно почалася», – ділиться Микола.

Гвардійці мусили оперативно займати оборону Рубіжного та підступів до нього. Вже за кілька днів Микола разом з іншими бійцями покинули частину та почали облаштовувати оборонні рубежі на вкрай важливому об’єкті – мості в напрямку Сєвєродонецька. 

Спочатку всі думали, що наш виїзд на позицію займе кілька днів, ми успішно впораємося із поставленим завданням та відкинемо ворога. Як виявилося згодом, Рубіжне нам довелося тримати від окупаційних сил понад 2 місяці. А ті звуки артилерійських залпів, які спочатку ми чули десь далеко, стали нормою. Однак попри все, нам вдавалося серйозно «насипати» противнику у відповідь», – згадує гвардієць.

Позиційні бої тривали в Рубіжному. Однак, розповідає гвардієць, одна справа, коли ти сподіваєшся на чесний бій та воюєш за усіма правилами та законами війни, а інша – коли ворог день за днем просто на твоїх очах здійснює злочини, які підпадають під ознаки геноциду.

Вони ховали свою техніку за багатоповерхівками та у приватному секторі. А потім просто почали випалювати усе місто. Для прикладу – виїжджають два ворожих танки, роблять по десять залпів кожен у звичайну дев’ятиповерхівку, свідомо і чітко розуміючи – там немає жодних військових, там лише цивільні. І таких історій просто безліч. Таке враження, що за мету вони собі ставили просто зрівняти кожне місто та село із землею. Власне, згодом це отримало підтвердження у таких містах як Попасна, Рубіжне, Сєвєродонецьк», – розповідає Микола.

За свої чотири місяці перебування де-факто на самому «передку» війни Микола встиг повоювати й в Лисичанську, який тоді лише починали обстрілювати з артилерії. Звісно, з тою самою тактикою та метою – рівняли усе з землею. Зараз гвардієць зі своїми побратимами продовжує відновлення та реабілітацію на рідній Сумщині.

Коли знаходився в Рубіжному то знав, що і до мого рідного міста дісталися загарбники. І був дуже радий, за місяць таки наші вигнали цю нечисть із Сумщини. Однак нині на кордоні області щодня не спокійно, як і на сході нашої країни. Але ми обов’язково впораємося із цими «асвабадітелями», назавжди відіб’ємо у них бажання та можливість бодай до рук зброю брати. Ми точно помстимося за кожне забране життя, за кожне спалене місто. Український народ та українські воїни закінчать цю війну, закінчать її перемогою», – впевнений військовослужбовець.

За матеріалами Національної гвардії України.



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора