Гвардієць із Чернігівщини розповів про бої за Рубіжне та його околиці та неминучу перемогу українського війська

Дата: 20.07.2022 09:41
Кількість переглядів: 218

Фото без опису
Дев'ятнадцять – вік вчорашнього випускника школи чи ліцею. У наших реаліях останніх майже п’яти місяців – це вік пересічного українського воїна, який зі зброєю в руках воює за свій народ.

Гвардієць Віктор – родом з одного із сіл Чернігівщини. Його історія війни розпочалася о четвертій ранку 24-го лютого на ключовому напрямку окупантів – на Луганщині.

«Це мав бути звичайний день військового – підйом, зарядка та виконання службових завдань. Однак розпочався він о 4 ранку по тривозі, з отримання зброї та боєприпасів. Тривога була бойовою, а потім була кругова оборона нашого батальйону. За кілька годин ми почули перші вибухи – загарбники почали обстрілювати околиці Рубіжного», — згадує гвардієць Віктор.

У перші години війни, пригадує гвардієць, почуття були змішані. Був і страх, і небажання сприйняття нової реальності, які змінились готовністю битися, обороняти своє місто.

«Два з половиною місяці ми боронили Рубіжне. За цей час було змінено дуже багато позицій, віддано дуже багато сил. Щодня ми налаштовувалися, наче на останній бій, бо розуміли – лише це дасть результат у боротьбі із загарбниками. Згадую бої уже безпосередньо в місті. Там було по справжньому гаряче, однак коли навколо тебе, люди в яких ти впевнений, це мотивує битися до кінця», — ділиться гвардієць.

Потім було близько півтора місяця оборони Сєвєродонецька. Гвардієць говорить: чітка взаємодія усіх складових сектору оборони дала той результат – наші військові змогли довгий час стримувати сили противника, які переважають. Однак, мали важливу мету – максимально скувати окупантів та не дати їм нагоди швидкого просування.

«Відступати на більш вигідні рубежі оборони нам довелося на човнах через річку Сіверський Донець. Наскільки довго ми стримували «рашистів», що за увесь цей час уцілілих мостів не залишилося. То була одною із тактик ворога – скувати наше пересування та підвезення додаткових сил та боєприпасів. А ще на власні очі бачив іще одну їх «улюблену» тактику – нищити усе на своєму шляху. Танкові підрозділи та артилерія свідомо зрівнювали із землею звичайні багатоповерхівки чи будинки звичайних цивільних. Відверто скажу – у цих виродків дійсно немає нічого святого», — каже Віктор.

Нині боєць перебуває на позиціях на Сумщині. Оборона прикордонних населених пунктів – тепер це нове завдання для Віктора. Каже цю битву за свою рідну землю ми беззаперечно виграємо, бо України – країна нескорених людей.

За матеріалами "Національної гвардії України"



« повернутися

Код для вставки на сайт