«Я розумів, що це може бути квитком в один кінець». Гвардієць розповів, у що окупанти перетворили Рубіжне
До зими 2022 року Рубіжне не знало, що таке обстріли, вуличні бої, зачистки. Це було цілком мирне місто, яке знало, що таке війна — лише з новин, за винятком короткого періоду окупації, коли на вулицях з’явились ряджені у козацькі папахи «зелені чоловічки», увішані російською зброєю, і, які, здавалось, вже зникли назавжди, як дим. Повномасштабне вторгнення російської федерації спотворило обличчя Рубіжного і випалило саму його душу.
Гвардієць з позивним Бабай — командир відділення, служить понад три роки. Він відразу зрозумів, що на його місто насувається катастрофа.
"На початку війни все було стандартно. Нас викликають по бойовій тривозі. Я пакую речі своєї сім’ї та евакуюю їх у безпечне місце. І через декілька днів починається пекло", — розповідає боєць.
У перші ж дні починає працювати російська артилерія та авіація, перемелюючи все живе на порох. Зникли вода та світло. Покинуті тварини, тисячі тіл загиблих — Рубіжне перетворилося на суцільне поле болю. Це були нестерпно тяжкі дні для військових та цивільних.
"Ми бачили жіночку з дітьми, яка завжди ходила повз нас по воду. Вони постійно були з білим прапором. Іноді, цивільна щось запитувала у нас, видивлялася – я знав, навіщо вона це робить, та розумів, що не по власній волі. І одного разу, коли жінка злякалася, вона та її діти побігли в наш бік за допомогою, то орки холоднокровно розстріляли і її, і дітей", — ділиться Бабай. Зізнається – ця жахлива картина досі стоїть перед його очима.
Незабаром надійшло бойове розпорядження зібрати групу з десяти осіб і допомогти побратимам на передовій тримати оборону.
"Я розумів, що це може бути квитком в один кінець. Але це наша робота, ніхто її не зробить замість нас", — згадує командир відділення. Там, зокрема, його група мала вогневий контакт з кадирівцями. По їхній базі відпрацювала наша артилерія. — Це стало ясно, коли вони кричали "Ахмат — сила". Незабаром противник почав крити нас з усього, що було. Ми тримались, бо місцевість була дещо вигідніша, ніж у ворога. При наближенні, ми скористалися димовими гранатами, що дало нам можливість зміститися зі своєї позиції трохи в бік, і покришити їх з ближчої відстані. "Кадировці" втратили відчуття простору, також впливало те, що прийняти бій з їх позиції було важко, тож вони лягали один за одним. Цей бій зробив нас справжньою командою".
Бабай каже, що дев’ять з десяти членів його групи — строковці. Здебільшого вони встигли відслужити на той момент приблизно пів року. Проте всі вони проявили себе як відчайдушні та хоробрі воїни.
"Я пишаюся своїми підлеглими — вони мої товариші та побратими. Це — молоді хлопці, які ще вчора вчилися у коледжах, а сьогодні пішли на передову. Те, як вони стримували наступ та атаку окупантів показує, наскільки ми всі віддані українській землі та її народові!" — запевняє гвардієць.
Бабай отримав поранення під час бою на Луганщині. Наразі пройшов реабілітацію та повернувся на фронт. Він запевняє, що ця війна стосується кожного, бо ми всі маємо розуміти, що залишимо дітям та онукам. Саме у цьому полягає сенс боротьби нашого народу за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність.
За матеріалами "Національна гвардія України"
