До міського свята - Дня сім’ї! Музейний віртуальний проект «Скарби Рубіжного». Рубіжанська майстриня Ольга Гнитецька
Справжні скарби нашого міста – люди, які своїм життям, своїми досягненнями, здобутками пишуть його історію. Незламні рубіжани, всупереч трагедіям і втратам війни, вони продовжують працювати, творити, підтримувати, надихати.
Одна з таких, Ольга Олександрівна Гнитецька – рубіжанка у другому поколінні, економіст у галузі машинобудування, відпрацювала на хімзаводі «Зоря» 35 років, 26 з них фінансистом. Наповнене життя яскравої людини, в якому поєдналося все – і серйозна робота, і велика родина, і багаторічне захоплення мистецтвом вишивання. Ольга Олександрівна з тих жінок, які підкорюють з першої хвилини знайомства своєю позитивною енергетикою, харизмою, ерудицією, багатогранними талантами і вмінням розмовляти. Погодьтесь, що це неабиякий хист – вміти розповідати історії. Багато музейних заходів пройшло за участі пані Ольги, на кожному з яких вона розповідала про події зі свого життєпису, які нерозривно пов’язані з літописом Рубіжного. Слухаючи ці історії, розумієш, як з безлічі ниточок буття: народження дітей, професійних досягнень, дружніх зв’язків, батьківської турботи, знання родоводу, добрих справ, захоплення мистецтвом, безмежної любові до своєї Батьківщини сплітається полотно життя, яке вишивається кожного дня стібок за стібком, хрестик за хрестиком візерунками жіночої долі.
З матеріалів КЗ «Міський музей», підготованих до ювілею майстрині у 2020 році: «Самі ранні спогади Ольги Олександрівни про бабусю – це її нескінченні розповіді про те, як вона була «білошвійкою» у панському домі у Насвітєвічах і спробу своїх перших стібків вишивки у шість рочків. «Саме бабуся привчила нас з сестрою до зайняття вишивкою - згадує Ольга Олександрівна. І які це незабутні були часи дитячого щастя, проведені разом». Потім була школа, технікум, інститут і доросле життя, в якому творчі нахили, а саме вишивка, займала особливе місце завжди. Передусім, це дуже допомагало прикрашати свій дім і гардероб, щоб виглядати оригінальною і більш виразною. Десь у 70-ті роки починають випускати друковані альбоми і журнали, в яких розміщуються схеми для вишивок - і це дуже допомагає майстриням творити. А вже на початку 90-х років, у продажу з’являються готові набори для вишивки. Так, у переліку робіт Ольги Олександрівни, окрім серветок, рушників, скатертин, вишитих фрагментів одягу і побуту, з’являються вишиті картини.
«Серйозно і назавжди я захопилася вишивкою, коли вийшла на заслужений відпочинок у 2005 році» - продовжує свою розповідь Ольга Олександрівна. Жодного дня без стібка - стало сенсом мого дозвілля».
За довгі роки творчої діяльності з-під чарівної голки Ольги Олександрівни вийшло біля 200 робіт. Вражає і тематика вишитих майстринею картин: жіночі образи і квіти, церкви і ікони, природні і міські пейзажі - і все це зі спробою залучення різних технік вишивки. В цей же час Ольга Олександрівна приєднується до роботи клубу «Сударушки» міського Палацу культури і приймає активну участь у виставковій діяльності. Завдяки постійному вдосконаленню майстерності, участі у різних виставках і отриманні багатьох заслужених нагород, 2011 року Ольга Олександрівна отримує звання «Народна майстриня декоративно-прикладного мистецтва Луганщини».
Коло інтересів Ольги Олександрівни не закінчується тільки захопленістю своєю творчістю, вона постійний гість презентацій різних виставок музею та інших закладів культури міста. Їй притаманні небайдужість і тонке почуття гумору.
Ольга Олександрівна користується заслуженим авторитетом серед жителів Залізничного району міста, в якому вона мешкає. З 2006 року є секретарем Ради ветеранів цього району. Разом з адміністрацією СШ№ 5 вона неодноразово організовувала виставки декоративно-ужиткового мистецтва і маленьке імпровізоване свято - виставку на День Родини кожного року. Життя продовжується… Невтомні руки творять шедеври… Ольга Олександрівна скаржиться, що скінчилося місце на стінах для розташування її робіт і пора переходити на прикладне рукоділля».
Так було до 24 лютого, до того, як наше життя зруйнувала війна.
У Ольги Гнитецької, як і у багатьох митців Луганщини, війна забрала дім, змусила покинути найцінніше – свої роботи, які за нашими українськими звичаями передаються з покоління в покоління, як родинний оберіг. Але треба знати цю жінку, щоб розуміти - вона не здається. Виїхавши з міста 14 березня, взявши з собою 6 вишитих рушників, Ольга Олександрівна 2 з них на знак подяки подарувала людям, які допомагали біженціям. Дарувати – це взагалі про світогляд і відношення пані Ольги до друзів, рідних, знайомих. За роки зайняття творчістю вона подарувала їм 63 своїх роботи. Комунальному закладу «Міський музей» нею було передано безцінний скарб – старовинну вишиту жіночу сорочку, сімейний спадок і вишитий український герб. Їх в колекції майстрині було чотири - різних, гарних, барвистих.
А потім була довга дорога до Волинської області, м. Ковель, де її сім’я знайшла прихисток від жахів війни. За словами Ольги Олександрівни: «Не можу я зігнутися і плакати. Вишивка – моє спасіння!». І вона вишиває – захоплено, наче намагається відтворити все те, чого лишилася. Вже вишиті 4 нових роботи – картини з рідним пейзажем, сосновим лісом і річкою, вишуканий натюрморт і герб України. Вражаючі роботи за рівнем виконанням, особливі для нас, прихильників її творчості, бо ми знаємо, в яких складних умовах вони створювались. Цими роботами ми мали би насолоджуватись на нашому рубіжанському улюбленому святі Дня Сім’ї, на традиційній виставці «Місто Майстрів», яку щорічно організовував КЗ «Міський музей» і в якій кожного року Ольга Олександрівна приймала активну участь разом з багатьма міськими майстрами і художниками. І, як всі рубіжани, яких війна розкидала по всьому світу, вона сподівається і чекає на повернення до свого міста, своєї домівки, своїх свят!
Ольга Олександрівна - приклад сильної особистості, яка попри всі труднощі сьогодення не опускає рук, продовжує займатись улюбленою справою, творить-вишиває, даруючи нам світло і безмежжя польоту людської душі та віру в те, що культура українського народу, нашого Українського Сходу, нашого Рубіжного продовжує жити і боротися за Мир, перемогу добра і наших віковічних цінностей. Слава Рубіжному, Слава Україні!
