Захист прав дітей у воєнний та повоєнний періоди. Особливості, виклики, рішення
У сфері захисту прав дитини працюють та сприяють посиленню спроможності фахівці потужних міжнародних та національних організації, з’являються нові ініціативні, активні локальні організації, які воліють підтримати дітей та їх родини, зменшити наслідки впливу війни на їхні долі та благополуччя.
Як захистити права дитини в умовах воєнного стану? Як налагодити взаємодію між державними структурами та організаціями громадянського суспільства та що нас чекає по закінченню війни?
Ці та інші питання було обговорено на засіданні онлайн-клубу «Захист прав дітей у воєнний та повоєнний періоди. Особливості, виклики, рішення», який було організовано ГС «Українська мережа за права дитини» у рамках проекту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується Isar Ednannia за фінансової підтримки European Union in Ukraine.
На онлайн – ефір зібралось понад 50 учасників – це представники служб у справах дітей, центрів надання соціальних послуг та громадських організацій. Рубіжанська територіальна громада була представлена керівниками структурних підрозділів Рубіжанської міської військової адміністрації.
Експертами заходу виступили Василина Дибайло – директорка МБО «Партнерство «Кожній дитині в Україні»; Наталія Тупало – начальниця Кременчуцької служби у справах дітей Полтавської області; Тетяна Ніконова – начальниця Торецької служби у справах дітей Донецької області; Оксана Жук – в.о. директора Центру надання соціальних послуг Рубіжанської територіальної громади Луганської області; Юлія Кравченко – начальниця Миколаївської міської служби у справах дітей.
Засідання клубу – це невимушене спілкування представників держаної влади та громадянського суспільства. Як з’ясувалося під час обговорення, учасники клубу бачать проблему в тому, що травму війни отримує все населення країни, як дорослі, так і діти. Тож, у таких умовах втрачається батьківський потенціал, мотивація до створення належних умов проживання та виховання дітей, що призводить до масового росту кількості сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, ризику вилучення дітей з несприятливого сімейного середовища та проблему збереження та розвитку сімейних форм виховання. Фахівці сфери захисту прав дитини також травмовані і часто демотивовані не лише власною травмою війни та перебуванням у травмуючих ситуаціях родин-бенефіціарів, а й недостатнім забезпеченням робочих місць, гуманітарною кризою та власною безпорадністю.
Синергія фахівців державних установ з представниками громадянського суспільства може значно покращити становище перших та підвищити ефективність роботи других. Сьогодні світова спільнота надає потужну підтримку для підвищення цієї спроможності, потрібно лише грамотно використати цей ресурс. Невимушене спілкування у колі однодумців стало початком ефективної співпраці державного та громадського секторів, допомогло краще розуміти сучасні тенденції у сфері захисту прав дитини.
