До Всесвітнього дня театру. Культурна гордість Рубіжного
Віртуальний музейний проект «Спалахи минулого. У фокусі історії» представляє історію одного з перших і найстаріших колективів художньої самодіяльності українського Донбасу - Народний театр музичної комедії міста Рубіжне, який у цьому році відсвяткує 90-річчя з дня створення.
Історія Рубіжного – це його люди, розумні, талановиті, яскраві. З самого початку існування нашого промислового міста, в ньому було багато молодих і заповзятих робітників та спеціалістів, які поєднували виконання важливих і надскладних професійних завдань з прагненням займатись мистецтвом, захоплювались поезією, кіно і театром, співали, грали на музичних інструментах, танцювали. Так і розквітла в Рубіжному барвиста райдуга талантів.
Наше місто зробило гідний внесок у розвиток культури українського Донбасу завдяки талановитим, люблячим мистецтво людям. А початок цьому руху поклав саме він, театр, створений простими рубіжанами – апаратниками, вчителями, технічками, будівельниками, селянами і робітниками. Тими, хто ніколи не знав системи Станіславського і не співав на підмостках Міланській опери.
…Їх зібралося кілька людей – робітників і службовців хімкомбінату, закоханих в самодіяльну творчість. Всі вони горіли бажанням виступати, творити. У 30-ті роки минулого століття найпоширенішою формою самодіяльності була «Синя блуза». Декілька одягнених в сині блузи юнаків і дівчат виходили на імпровізовані сцени цехів, шкіл, колгоспів і декламували революційні вірші, іноді героїчний пафос змінювали сатиричними куплетами, створеними на місцевому матеріалі. Далі їх стали іменувати агітбригадами. У селищних артистів не було свого приміщення і вони виступали на невеликій естраді першого кінотеатру.
Широкий простір для творчості з'явився, коли в 1933 році в Рубіжному був побудований Палац культури. Ось тоді і виникла думка організувати щось типу самодіяльного театру.
Досвіду режисерської та вокальної роботи не було, зате було бажання. І як показала вся подальша історія театру – саме бажання і настрій допомагали самодіяльним артистам брати високі планки в постановці знаменитих опер та оперет.
Опера «Наталка-Полтавка». Сценічна майстерність і тільки вокальні партії. ЇЇ виконують найзнаменитіші оперні співаки на най знакових оперних сценах світу. І раптом селище Рубіжне… Вирішено було готувати п'єсу в таємниці. А раптом не вийде? Адже ніхто з перших виконавців та самодіяльний режисер, не мали досвіду роботи з оперою та взагалі з режисурою. Репетиції тривали майже рік. Самі шили костюми, з підручних матеріалів готували прикраси і реквізит, малювали декорації, вчили ролі. І ось, в 1933 році, в грудні, рубіжани з подивом прочитали афішу – їх запрошували на оперу «Наталка-Полтавка» в постановці молодого театру.
Групою, що акомпанувала театру, став створений в цей же час перший в Луганській області естрадно-симфонічний оркестр, диригентом якого був Петро Крикунов. Біля витоків театру стояли талановиті молоді актори: Микола Савелійович Кириченко, Харитон Георгійович Олейников, Клавдія Захарівна Деркачова, Микола Іванович Ковальов, Галина Георгіївна Манченко, Віктор Федорович Корж. Всіх не перелічити. Першим режисером і творцем театру став Іван Данилович Зеленський. У виставі взяли участь понад 100 чоловік: лаборантів, слюсарів, апаратників, інтелігенції, учнівської молоді. Так народився театр. Рішенням обласного журі опера була відібрана на Всесоюзний огляд художньої самодіяльності працівників хімпрому. У переповненому театрі Моссовєта у Москві театральна громадськість тепло зустріла самодіяльних акторів, ніхто не міг повірити, що найскладніші вокальні партії виконували не професіонали, а прості трудящі, які після роботи вечорами розучували арії. Журі присудило рубіжанському молодому театру 1 місце.
Коли нависла загроза окупації міста фашистами, невеличкий колектив театру разом з апаратниками хімкомбінату був евакуйований в м. Кемерово і там, в складних умовах війни, підтримував бойовий дух поранених. А коли в 1943 році місто було звільнене, багато артистів, в основному жінки, повернулися до зруйнованого Палацу культури і всіма силами його відновлювали. Післявоєнні роки були важкими і, одночасно, багатими на постановки. Це були вистави «Холопка», «Моя Гюзель».
У 1949 році в театр приходить режисер, який раніше працював в професійному театрі – Леонід Степанович Леонідов, який на довгі роки очолив самодіяльний колектив. Витончений, інтелігентний, він відразу закохав у себе самодіяльних артистів. Леонідов почав теоретичну підготовку акторів, яка дозволяла б мати їм мінімум знань про драматургію і теорію вокалу. Режисер працював з кожним актором окремо, виявляючи його вокальні та сценічні дані. Поруч з ним акомпаніатором театру стала його дружина – Євгенія Михайлівна Леонідова.
Першою постановкою Леонідова стала оперета «Вільний вітер». Оперета була показана на обласному фестивалі. Прослухавши увертюру, журі насторожилися, їм не вірилося, що самодіяльний оркестр, який супроводжує спектакль, може грати так професійно. До того часу оркестром керував П. Шевченко. Він то і був єдиним професіоналом, тому що викладав у музичній школі. Після вистави журі заявило, що рубіжани зібрали професіоналів і видають їх за самодіяльних артистів. Непорозуміння вирішилося на користь рубіжан і вони були відмічені першою премією.
Наступні постановки театру – «Роз-Марі», «Фіалка Монмартру», «Права рука», «Неспокійне щастя», «Морський вузол». У 1953 році театр відзначив своє 20-річчя. Крім величезного концерту, що складався з вокальних арій і сцен з оперет, колектив підготував ще одну чудову оперу М. Лисенка «Майська ніч». Цей спектакль став значною подією в культурному житті Рубіжного. Другим значним спектаклем того часу рубіжани назвали «Корневільскі дзвони». Цей спектакль був підготовлений за півроку, більше 100 учасників приходили у Палац культури після робочої зміни, відриваючи себе від домашніх справ, щоб натхненно працювати над створенням вистави «Корневільскі дзвони». На обласному огляді вони отримали 1 місце.
В 1960 році колектив береться за постановку музичної комедії «Сорочинський ярмарок», приурочивши її показ до декаді української літератури та мистецтва в Києві. Газета «Радянська Україна» в ті дні писала: «На право вийти зі своїм спектаклем за межі області з луганчанами може змагатися театр музичної комедії м. Рубіжне. Слухаючи чудові голоси солістів, переглянувши іскрометні танці, які стали окрасою вистави, не можна назвати цей театр самодіяльним колективом. Рівень їх майстерності - професійний».
Змінювалися покоління. Леоніда Степановича Леонідова змінив молодий талановитий режисер Олександр Никифорович Павлюков. Якийсь час він був учасником театру, так що склад колективу йому був відомий так само як і можливості акторів.
Величезний успіх у рубіжанської публіки мали оперети «Севастопольський вальс», «Чорний дракон». А потім пішли складні постановки, такі як «Під чорною маскою», «Королева краси», «Весела вдова».
У рік свого 40-річчя колектив підготував музичну виставу Соловйова-Сєдого «Біля рідного причалу» під керівництвом нового режисера Марка Леонідовича Семікова. Перші роки п'ятого десятиліття театр знаменує постановкою «Друге весілля в Малинівці», присвяченою 30-річчю Перемоги. Іще одна оперета – комедійний спектакль «Бабин бунт» за творами Шолохова. Це віха в історії театру і спектакль став на довгі роки його візитною карткою. За його постановку театр був удостоєний звання Лауреата I-го Всесоюзного фестивалю самодіяльної творчості трудящих і нагороджений великою золотою медаллю, а десять його учасників – малими медалями. Відкриттям року стала Галина Майорова, також майбутня прима, а потім і викладач з вокалу народного театру.
У 70-ті роки в колектив приходить новий молодий режисер, випускник Харківського інституту культури Сергій Васильєв. Дружні зв'язки з професійними театрами дозволяли колективу обзаводитися багатьма цікавими лібрето і клавірами для нових вистав. У рік свого 50-річчя театр ставить музичну комедію «101 дружина султана». І у керівництва театру нові обличчя – диригент оркестру – Валерій Колесников і балетмейстер Ірина Сєрєкова. 80-ті роки – театр пробує свої сили в водевілях. Вчорашній студент, молодий режисер Юрій Юматов ставить ряд постановок: водевіль «Біда від ніжного серця» і музичний спектакль «Чорна береза».
У театрі відбувалася зміна поколінь, приходили нові люди, актори, режисери, хормейстери. Іноді бувало і так, що театр залишався без режисера. І тоді колектив сам ставив постановки. До таких вдалих експериментів можна віднести постановку «Сорочинського ярмарку». Знайшли п'єсу, але не могли знайти клавір і тоді його написав диригент оркестру В. Колесников. Очолив постановку Володимир Євдокимов, актор театру. На 65-річчя театр зробив третю постановку «Сорочинського ярмарку», яка проходила на українській мові. Потім йде цілий ряд яскравих класичних постанов – «Біла акація», «Циган-премьер», «Трембіта», «Вік жінки» в постановці Володимира Євдокимова.
Професійна постановка – так можна охарактеризувати прем’єру оперети Штрауса «Летюча миша». Актори грали так самозабутньо і натхненно, що зал просто грав разом з артистами, співав з ними, жив на сцені. Цей спектакль був визнаний кращим в обласному конкурсі «Театральна весна».
90-ті роки ознаменувалися постановками таких музичних вистав як «Севастопольський вальс». Потім прослідувала «Маріца», класика оперет Імре Кальмана. Натхненні успіхом «Летючої миші» актори беруться за постановку «діаманта» в короні найвідоміших оперет – «Сільви». Ця постановка відкрила багато нових імен для театру та його прихильників.
Взагалі, театром майже за 90 років, було поставлено більш 75 оперет. І всі вони тепло та доброзичливо зустрічалися глядачами. В архівах міського музею зберігається пам’ять про славну історію рубіжансього театру – деякі п’єси, лібрето, клавіри, світлини, програмки і історії людей, які стали видатними сторінками в біографії народного театру музичної комедії.
За матеріалами архівів КЗ «Міський музей»
