«Рубіжне. Великий терор»

Дата: 21.05.2023 09:45
Кількість переглядів: 91

Фото без опису

У третю неділю травня українці вшановують пам’ять жертв політичних репресій комуністичного режиму. Вже більш, ніж століття минуло з початку хвиль репресій, обумовлених антигуманною комуністичною ідеологією, але, не зважаючи на величезний об’єм відкритих з 1990-х років архівних баз НКВС, КДБ та ін., доступ до раніше засекречених документів про жахливі злочини радянського тоталітаризму, досліджень, спогадів близьких людей (майже кожної родини колишнього СРСР торкнулося лихо розкуркулення, переслідувань, допитів, репресій, депортацій, таборів, розстрілів) – усі ці шокуючі факти, гіркі уроки історії не були засвоєні населенням сучасної росії, геноцидна внутрішня і зовнішня політика цієї держави є прямим продовженням і наслідуванням практики терору та репресій 30-х років ХХ ст. 

Зараз, під час жорстокої війни, розв’язаної проти українців нащадками сталіністів, особливо важливим є нагадування, поширення і оприлюднення фактів колишніх антилюдяних злочинів комуністичного режиму, для постійного нагадування всьому світу, з чим знову стикнулось людство у ХХІ ст, від чого вже потерпали минулі покоління багатьох народів держави-концтабору у ХХ-му, з яких найбільше постраждали українці. 

Луганщина, як і вся Україна, зазнала піку репресій у 1937-1938 рр., 1941-1945 рр. Точна кількість жертв більшовицьких жорнів вже ніколи не буде відомою через приховування, втрату і знищення документів, але навіть приблизні цифри вражають за розмахом. За наявними даними маховик політичних репресій перемолов понад 30000 уродженців і мешканців нашої області, яких було засуджено, ув’язнено, відправлено до таборів системи ГУЛАГу, страчено, відправлено на заслання. Масштаб трагедії родин жертв режиму людей можна тільки уявити, тому що кожен член родини «ворога народу» теж ставав мішенню системи, їх примушували або зректися рідних людей або також піддавали знущанням і репресіям, лишаючи всіх громадянських прав, відправляючи на т.зв. «виховні» роботи, а по суті заганяючи до трудових таборів, де влада отримувала безкоштовну робочу силу. Жахливим наслідком радянських репресій стало фізичне і ментальне винищення всього духовного і людського в кількох поколіннях, покірне мовчання і толерування дій влади, коли страчували видатних представників науки і культури, винищували і депортували цілі народи, позбавляли населення загальнолюдських свобод. 

Сьогодні нащадки поколінь українців, змучених російським імперським свавіллям, голодоморами, війнами, терором, переслідуванням воюють у страшній сучасній російсько-українській війні за власну незалежність і свободу, поклавши на свої плечі місію остаточно і назавжди позбавити цивілізований світ від радянсько-путінського мороку, від рашизму з його нелюдською ідеологією, щоб в майбутньому ніде і ніколи не повторився Великий терор…


В архівах комунального закладу «Міський музей» міста Рубіжне до окупації військами рф зберігалися документи і фотографії рубіжан, які стали жертвами Великого терору, основою цих архівів були зібрані в минулому викладачем-істориком Клеменовим В.М. матеріали про репресованих викладачів Рубіжанського хіміко-технологічного інституту. 

Відкриті загальні архівні дні, оприлюднені документи, свідчать про те, що репресованими за різними статтями було 559 рубіжан. Це 559 поламаних життів, перемелених сталінським маховиком людських доль, трагедій батьків, дружин, дітей, яким залишалося тільки безпомічно чекати якихось відомостей про арештованих близьких і сподіватись на диво – що відпустять, що розберуться. І кожна біографія репресованого – це трагедія, сфабриковані звинувачення, несправедливість, побиття в застінках в’язниць і клеймо «ворог народу», який розповсюджувався на всю родину. 

Пропонуємо Вашій увазі нарис В.С. Клеменова, написаний ним для науково-документального видання «Реабілітовані історією. Луганська область», яку наводимо цілком на знак пошани до автора цієї роботи, видатного освітянина міста, тому що кожне слово про героя цієї музейної оповіді – це про трагедію і незламність великої людини, рубіжанина, політичного в’язня Голомба Леоніда Михайловича, особистість, якою пишається наше місто, хіміка-науковця, дослідника, доктора наук, автора багатьох наукових статей, присвячених проблемам виробництва і використання барвників. А до цього в його житті був арешт, безпідставні звинувачення, табори, повторний арешт, Колима. Його життя – зразок для нас, нащадків. Гортаючи спогади, документи, розумієш, через які випробування пройшов Леонід Михайлович і переміг систему, не зламався, а навпроти, намагався встигнути надолужити втрачене життя, якомога більше створити, написати, дослідити, принести користь людям і світу.

«В Рубіжне з Парижу – через Колиму.

Голомб Леонід Михайлович народився 5 вересня 1911 р. в Києві. У роки громадянської війни був відірваний від сім’ї, опинився в Бельгії. Виховувався в інтернаті монахiв-єзуїтiв, з їх допомогою здобув вищу освіту. В тридцятих роках повернувся на Батькiвщину i незабаром був репресований. Після звільнення з таборів ГУЛАГу мешкав у м. Рубіжне. Доктор хімічних наук, професор. Автор бiльш як 100 наукових праць. Реабілітований 14 травня 1955 року. 

Багато старожилів Рубіжного добре пам'ятають Л.М. Голомба, першого доктора наук у своєму місті, начальника колористичної лабораторії місцевого філіалу НДIОНiБа (науково-дослiдного iнституту органiчних напiвпродуктiв i барвникiв), вихователя цiлої плеяди вчених-хiмiкiв. Леонiд Михайлович народився у 1911 роцi в Києвi, в сiм'ї молодих лiкарiв. Його батько, Михайло Леонiдович, був учасником першої свiтової вiйни. Пiсля Жовтневої революцiї беззастережно сприйняв радянську владу, став одним з органiзаторiв Харкiвського iнституту охорони материнства i дитинства. Був вiдомим у медичних колах спецiалiстом у галузi педiатрiї, багато зробив для її розвитку в Українi. В рiзнi часи завiдував кафедрами в Днiпропетровському i Донецькому медiнститутах. Останнi роки свого життя провiв у Рубiжному. Зовсiм по-iншому склалася доля матерi Леонiда. У розпал громадянської вiйни вона разом з сином виїхала до Туреччини, в Стамбул. Там їхнi шляхи-дороги незабаром розiйшлися. Хлопчика довелося влаштовувати в iнтернат, який утримували монахи ордену єзуїтiв. З часом iнтернат було перемiщено у Бельгiю, туди ж вирушив у числi його вихованцiв i Леонiд Голомб. Так у 12 хлопчачих рокiв почалося його самостiйне життя далеко вiд батькiвщини i батькiв. У 1929 роцi Леонiд першим учнем закiнчив коледж при iнтернатi. Неабиякi здiбностi юнака привернули увагу опiкунiв, i монахи вирiшили дати йому гiдну путiвку в життя. Для початку влаштували на спецiальнi рiчнi курси з математичних дисциплiн при Лувенському унiверситетi, потiм потурбувалися й про подальше. З стипендiєю для обдарованого неiмущого студента Л.Голомб вступив до текстильного iнституту в м. Верв'є. I тут залишився вiрним собi – закiнчив навчання з вiдзнакою. На той час мало хто знав, що Леонiд Голомб родом з України. Усi, навiть найближчi приятелi, вважали його французом. Але коли настав час одержувати паспорт, Голомб звернувся до радянського посольства в Парижi. Мрiяв про Україну. Нiяка iнша батькiвщина йому не була потрiбна. Одержавши "молоткастий-серпастий", Леонiд, однак, не одразу повернувся на батькiвщину. За порадою одного iз спiвробiтникiв Наркомату легкої промисловостi влаштувався попрацювати iнженером-колористом у лабораторiї фiрми Кюльман у Сен-Денi, пiд Парижем. Знав: його країна вiдчуває велику потребу в обiзнаних спецiалiстах. Набувши професiйних знань i навичок, збагатившись досвідом, Голомб приїжджає до Москви. Столичний НДIОНiБ збагатився на спецiалiста з великим теоретичним багажем, солiдним досвiдом практичної роботи, iз знанням європейських мов. Голомб досконало володiв англiйською i французькою, вiльно – нiмецькою, читав iспанською та iталiйською, а iз словником – румунською, польською, чеською. З лiта 1936 р. Леонiд – курсант Московського артилерiйського полку. З успiхом оволодiвав знаннями в новiй для себе галузi – вiйськовiй справi. У нього було багато друзiв, але знайшовся й заздрiсник. Донiс про те, нiби Голомб зловмисно вихвалявся своєю паризькою валiзою: мовляв, не рiвня нашим. Цього виявилося достатнiм для арешту i звинувачення в ... контрреволюцiйнiй агiтацiї. Особливою нарадою при НКВС СРСР Голомб був засуджений до п'яти рокiв позбавлення волi. Про саму ж службу в полку, про його командира В.I.Казакова Леонiд Михайлович згадував завжди з найкращими почуттями. I на згадку про тi часи зберiгав у своєму домашньому архiвi цiкавий документ: "ДОВIДКА Дана т. Голомб Леонiду Михайловичу, 1911 р. народження, уродженцю м. Києва. На даний час проживає в м. Рубiжне Ворошиловградської областi, в тому, що я знаю його по сумiснiй службi в Артилерiйському полку Московської Пролетарської стрiлецької дивiзiї з вересня 1936 року по 3 жовтня 1937 року» за підписами колишнього командира артполку МПСД маршала артилерiї Казакова (10 сiчня 1958 р. вих. № 6). начальника канцелярiї управлiння командуючого артилерiєю майора Гаркуші з печаткою командуючого артилерiєю Радянської Армiї... 

…Вiдбувати покарання вiдправили в табiр на Карельському перешийку. Там, у Медвежегорську, почався його довгий i тяжкий шлях по колонiях та засланнях. На початку 1939-го в таборi його... знов заарештовують(!). Перевели в одиночну камеру. Що ж трапилося? Виявилося, в Москвi затримали одного iз знайомих Леонiда, звинувачуваного у намiрах вбити Андреєва, Шверника та iнших видних дiячiв партiї i держави. У записнiй книжцi молодої людини значився номер московського телефону Голомба. Леонiда почали розшукувати i знайшли у мiсцi позбавлення волi. I... ще раз арештували! В одиночцi у Леонiда Михайловича вiдiбрали все, навiть окуляри. Морили голодом i холодом, не давали спати. Вимагали одного: "Розповiдай усе про свої терористичнi плани!" Це вiн витримав. Коли ж почали катувати, написав про себе все, чого вiд нього добивалися. Iнкримiнували ж йому багато чого. Звинувачували в проведеннi контрреволюцiйної агiтацiї, участi в органiзацiї "Младороси" (про неї Голомб вперше почув вiд слiдчого, який вiв його справу), груповому терорi i навiть... шпигунствi на користь королеви Бельгiї. Вирок був у дусi часу – вища мiра покарання. У чеканнi розстрiлу провiв довгих шiсть мiсяцiв у камерi смертникiв. По кiлька разiв на день, коли вiдчинялися дверi, холодiло в грудях: "За мною?" Але щоразу наглядач вигукував iншi прiзвища. Там же, в тiй страшнiй камерi, зустрiв лiкаря, який незадовго до свого розстрiлу подарував йому фармацевтичний довiдник i порадив вивчити його найретельнiшим чином. Голомб так i зробив: часу в нього було достатньо, i в подальшому це врятувало йому життя. Поки чекав виконання вироку, «на волi» змiнилася ситуацiя. Стали менше розстрiлювати, почався перегляд справ, декого навiть вiдпускали додому. Л.П. Берiя, який у 1938 роцi очолив НКВС, намагався створити видимiсть торжества справедливостi. Вiдправили на дослiдування й справу Леонiда Михайловича. Але час "справедливостi" виявився недовгим. 15 березня 1941 року Голомбу "дали" ще 8 рокiв i вiдправили на Колиму. Там, у бухтi Пiстрява Дрясва, почався його нестерпний шлях на будiвництвi траси на Омсукчан, Сеймчан, Ягiдне. Шлях, що лише випадково не став для нього останнiм. Тi, хто вiдбував покарання на Колимi, гинули вiд непосильної каторжної працi, голоду, знущань конвоїрiв. Тих, хто не мiг iти, нерiдко просто пристрiлювали. Але Голомбу i тут «пощастило». Коли одного разу, знесиливши, Леонiд упав i не змiг пiднятися, наглядачi кинули його в багаття, що догоряло. Колона пiшла своїм шляхом, а Голомба врятував старший конвою: наказав не тiльки витягти з вогню, а й доставити до медпункту. А незабаром у життi зека Голомба сталася дуже важлива для нього подiя. Знадобився аптекар в Омсукчанський табiр, i Леонiда Михайловича (на той час вiн ретельно проштудiював фармацевтичний довiдник) взяли на це мiсце. Тепер вiн був врятований. Маючи доступ до лiкiв, Голомб врятував багатьох спiвтабiрникiв. При цьому не раз доводилося ставити на кiн власне життя... Якось до Голомба звернувся один з карних злочинцiв, сказав, що на їхнiй шахтi гине полiтичний в'язень. Мiсцевий "пахан" (на рудниках, шахтах вони були всесильнi) пропонує вимiняти його на кiлька ампул з кофеїном. Леонiд Михайлович погодився, i незабаром до лiкарнi доставили А.Н. Яхновича – колишнього заступника наркома харчової промисловостi Казахстану. У такий же спосiб були "викупленi" i врятованi колишнiй секретар Краснодарського крайкому партiї Н.Д. Ткачов, колишнiй комерцiйний директор Челябiнського тракторного заводу Н.Марков. Восени 1946 року прийшло довго очiкуване визволення. Позаду дев'ять рокiв ув'язнення, але Леонiд ще молодий, йому тiльки тридцять п'ять. Треба надолужувати прогаяне! Повернення до Москви Леонiду Михайловичу було заборонене, тому поїхав до Днiпропетровська. Однак i там лишався практично без роботи. Кадровики рiшуче вiдхрещувалися вiд людей з такими, як у нього, документами. Душа благала справжньої справи, а доводилося то фарбувати щось в однiй артiлi, то варити мило в iншiй. У 1947 роцi Голомб одружився, а на початку 1949-го його знов арештовують. Протримали чотири мiсяцi в ув’язненні i вiдправили на безстрокове заслання у заполярну Iгарку, що в Красноярському краї. Це була, як казали тодi, «всесоюзна акцiя». Народ, мовляв, зажадав знов iзолювати колишнiх полiтв'язнiв. В Iгарцi Леонiд Михайлович влаштувався на роботу в мiськпобуткомбiнат, швидко налагодив хiмчистку та фарбування одягу. З часом перейшов на судноверф, де органiзував гальванiчне вiддiлення. Займалися там, зокрема, оцинкуванням крiпильних деталей до сейнерiв. З успiхом застосовував тодi Голомб свої вмiння i в ряді iнших сфер. I незабаром дiстав величезне моральне задоволення: в Iгарському мiському музеї вiдкрилась виставка, всi експонати якої (усi без винятку!) були виготовленi Голомбом власноручно. Вiдвiдувачам, правда, вони видавалися за "досягнення тутешнiх умiльцiв i мiсцевого керiвництва". Голомб не заперечував: аби це тiльки пiшло на користь людям. Влiтку п'ятдесятого року, закiнчивши медичний iнститут i добившись направлення на роботу в Iгарку, до Леонiда Михайловича приїхала його молода дружина – Маргарита Федорiвна з 10-мiсячною дочкою. Купили маленький будиночок – зруб. Тут i народився в них син, якого на честь дiда назвали Михайлом. Оскiльки заслання було безстроковим, почали обзаводитися господарством. Купили козу, розвели курей. Потiм навчилися вирощувати редиску, цибулю, крiп, капусту. До Голомбiв таке мало кому там вдавалося. Адже треба було особливим чином розбивати грядки, суворо додержувати складних правил догляду за рослинами. Леонiд Михайлович справлявся чудово: талант завжди талант! З вiконець будиночка, що стояв на крутому березi, було видно Єнiсейську протоку. О веснянiй порi, пiд час льодоходу, на нiй часто утворювалися затори криги, вода пiднiмалася до 20 метрiв, i тодi подружжю з дiтьми доводилося користуватися човном i тулитися на горищi. З настанням пiслясталiнської "вiдлиги" Голомб був звiльнений iз заслання i за направленням "Голованiлiнпрому" приїхав до Рубiжного. Тут прожив i пропрацював до самої своєї смертi. У 1955 роцi був повнiстю реабiлiтований. У фiлiалi НДIОНiБа Леонiдом Михайловичем була органiзована колористична група, а з часом i лабораторiя. Поступово ця служба виросла в потужний вiддiл iнституту. Науковi роботи, що проводилися тут, здобули визнання не тiльки в нашiй країнi, а й за кордоном. У 1961 роцi Леонiд Михайлович захистив кандидатську, а невдовзi й докторську дисертацiю. У Рубiжному вiн написав i опублiкував понад 100 наукових праць, чимало з яких були удостоєнi дипломiв i премiй. Одержав 13 авторських свiдоцтв. Вийшли в свiт три книги, присвяченi проблемам виробництва i застосування барвникiв. На той час припав процес швидкого зростання обсягiв виробництва хiмiчних волокон, збiльшувався їх випуск на основi нових текстильних матерiалiв. А це, в свою чергу, сприяло розвитку високошвидкiсних i високотемпературних методiв фарбування, вимагало пошукiв необхiдних барвникiв. На розв'язаннi цих проблем i зосереджував зусилля Леонiд Михайлович. Одночасно почав роботу над великою монографiєю по випускних формах барвникiв. На початку 1972 року здав у видавництво "Хiмiк" рукопис своєї останньої книги "Фiзико-хiмiчнi основи технологiї випускних форм барвникiв". Книга вийшла у свiт вже пiсля смертi Л.М. Голомба. У нiй вiн, як вiдзначили рецензенти, розробив загальну теорiю виробництва випускних форм барвникiв – колоїдно-хiмiчну концепцiю. Книга пiдбила пiдсумки багаторiчної працi автора в анiлiновiй промисловостi. Кожний справжнiй учений, немов магнiт, притягує до себе творчу молодь. Таким був i Леонiд Михайлович. Пiд його керiвництвом у Рубiжному написали i захистили кандидатськi дисертацiї Л.С. Май, Н.А. Морозова, Е.В. Попов. Сьогоднi учнi Голомба працюють у багатьох мiстах України. 

Учнi i колеги про професора Л.М. Голомба: 

В.В.Гладкова, молодший науковий спiвробiтник НДIОНiБа: 
–Таких керiвникiв, як Леонiд Михайлович, у нас бiльше не було. I справа не лише у знаннях, вмiннях, досвiдi. Головне – його ставлення до людей, його доброзичливiсть, готовнiсть завжди прийти на допомогу. Коли ж випадала вiльна хвилина, не було людини, веселiшої за нього, життєрадiснiшої, дотепнiшої. Вечори художньої самодiяльностi за його участю запам'яталися на все життя. 

Л.I. Кожушкова, ветеран працi виробничного об'єднання «Барвник»: 
–Працi Леонiда Михайловича мали велике практичне значення для нашого комбiнату. Їх застосування дозволило не тiльки пiдвищувати продуктивнiсть працi i полiпшувати якiсть барвникiв, але й iстотно полегшувало умови працi робiтникiв пiдприємства. Це була чарiвна, товариська людина. Своєю життєрадiснiстю й енергiєю вiн заряджав оточуючих. Його улюбленим захопленням було збирати i заготовляти гриби. Ми, рубiжанцi, багато чим йому зобов'язанi. 

Я.Б.Штейнберг, спiвробiтник НДIОНiБа, кандидат хiмiчних наук: 
– Леонiду Михайловичу не було чуже нiщо людське. Любив класичну музику i художню лiтературу. Не цурався й детективiв. Якось сказав менi: «Тiльки-но прочитав новий роман Сiменона. Одержав вiд автора з дарчим написом. Адже ми з ним давно листуємося. Познайомилися в Москвi. Сподобалися одне одному...». 

Відомий драматург Iгнатiй Дворецький, дiзнавшись про дивну долю Леонiда Михайловича Голомба, вiдобразив деякi її моменти в своїй п'єсi "Колима". Хiмiк (Голомб) зайнятий в нiй протягом усiєї дiї. Вiн незмiнно в центрi подiй – навiть у тих випадках, коли його немає на сценi. П'єса була написана в 1962 роцi. Тодi ж почали її репетицiї в театрах Москви i Ленiнграда. Але до вистав справа не дiйшла – заборонили. I лише через 25 рокiв "Колиму" поставили в Ленiнградi, в театрi iм. В.Ф.Комiсаржевської. Життя Л.М.Голомба дiстало продовження на сценi.

Л.М. Голомб прожив велике, важке i яскраве життя. Доля немало поносила його по свiту, закидала у рiзнi країни. I скрiзь вiн був до вподоби, знаходив вiрних друзiв, був, як мовиться, на виду. Але по-справжньому його талант розкрився там, де вiн народився, – на землi України. У нашiй областi, в мiстi хiмiкiв Рубiжне, сказав вiн своє вагоме слово в науцi, став професором, автором книг, вихователем молодих наукових кадрiв».

За матеріалами:
Реабiлiтованi iсторiєю: У двадцяти семи томах. Луганська область: У 3 кн. / Головна редколегiя (голова П.Т.Тронько, заступники голови О.П.Реєнт, Ю.З.Данилюк та iн.); редколегiя тому (голова В.В.Просiн, заступники голови В.М.Голенко, В.В.Михайличенко та iн.). - Кн. 1. - Луганськ, 2004. С.172-176.
Архіви КЗ «Міський музей».



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора