#РубіжнеРазом. До Дня молоді. Інспектор відділу кадрів, який мотивує колег та дає їм сили вірити у те, що наша Перемога вже близько
За рівнем щастя українська молодь посідає перше місце серед усього населення країни. Здавалося б, що зараз про такі почуття, як «щастя», «кохання», «радість» говорити важко, але наша молодь кожного дня показує своїм особистим прикладом, що війна – це не привід опускати руки, а навпаки важіль для активних дій.
Яскравим прикладом активної молоді є інспектор відділу кадрів комунального некомерційного підприємства «Рубіжанська центральна міська лікарня» Дар’я Макайда. Вона народилася в 1995 році в м. Рубіжне. Як згадує сама Дар’я: «Рубіжне – це місто мого дитинства, місто, яке надихає мене і дає мені сили рухатись далі». В 2013 році Дар’я вступила на навчання в Державний Донбаський педагогічний університет (м. Слов’янськ), бо завжди мріяла працювати вчителем.
Весну 2014 року молода дівчина пам’ятає дуже добре, бо тоді вперше вона почула вибухи і зрозуміла, що розпочалась війна. Тоді, у 2014 році, вона вимушена була покинути Слов’янськ та переїхати до Харкова. Саме тоді вона вперше отримала статус внутрішньо-переміщеної особи і чесно кажучи, не могла зрозуміти, чому вона не може продовжити спокійно жити у Слов’янську.
Після закінчення у 2017 році Харківського національного педагогічного університету, почала працювати вчителем, бо дякуючи Збройним Силам України у Харкові було завжди тихо та спокійно, що давало сили та мотивацію працювати далі.
В 2021 році Дар’я вирішила повернутись до рідного м. Рубіжне разом зі своїм чоловіком, бо стан «вдома» неможливо було відчути ні в Україні, ні за кордоном. Державний заклад «Луганський державний медичний університет» запросив Дар’ю на роботу до відділу міжнародних зв’язків. Як вона згадує: «Мене мотивувало те, що ми намагалися встановити міжнародні зв’язки з різними навчальними закладами для того, аби про наш університет та про Рубіжне дізналися якомога більше людей з усього світу».
24 лютого 2022 року – найстрашніший день в житті кожного українця. Повномасштабне вторгнення Дар’я зустріла в рідному Рубіжному: «Я знову відчула той жах, той страх, який сковує твоє тіло і ти не можеш нічого зробити, як в 2014 році». В квітні 2022 року разом із родиною виїхала з Рубіжного до Полтавської області, знайшла роботу в рідній лікарні м. Рубіжного та розпочала новий життєвий шлях.
Зараз Дар’я вдруге стала внутрішньо-переміщеною особою та незважаючи на постійні обстріли знаходиться в Україні. Активна громадянська позиція Дар’ї мотивує її колег та дає сили вірити у те, що наша Перемога вже близько. Вона працює одразу на двох підприємствах, бо відчуває справжню жагу до життя та дійсно намагається наблизити Перемогу. «Кожен мій день починається з донату, бо як ми всі знаємо, навіть гривня зараз наблизить нас до Перемоги. Мені здається, що саме зараз в кожного українця відбулося пробудження національної свідомості та гордості за те, що ми українці».
Молодь, яка сьогодні залишилася працювати в Україні, робить це цілком усвідомлено. Головна мета активних молодих людей будь-якими зусиллями наблизити таку довгоочікувану Перемогу та розпочати відбудову України. Бути корисними, бути свідомими громадянами своєї країни – це є найголовніша цінність нашої молоді.
Рубіжанська міська військова адміністрація пишається молоддю, яка допомагає своїй громаді та країні вистояти і перемогти.
