Рубіжанський меморіал. Дмитро Олегович Чекотило
Дмитро Чекотило (позивний «Кадет»).
Дмитро Олегович Чекотило народився 16 січня 1997 року в місті Рубіжне Луганської області. Навчався у СШ № 10, потім в Рубіжанському політехнічному коледжі імені О.Є. Порай-Кошиці. Після коледжу вступив до Східноукраїнського Національного університету імені В. Даля, мріяв пов’язати свою подальшу професійну діяльність зі службою в поліції або МНС. Після закінчення ВУЗу у 2019 році, вирішив вступити до лав ЗСУ за контрактом терміном на три роки. Військову службу проходив в Рубіжному.
Перший день повномасштабної війни Дмитро зустрів в рідному місті, зразу його підрозділ був направлений через Дніпропетровський напрямок під Мелітополь на Запоріжжі, пізніше він воював на інших ділянках фронту у складі 53-ї ОМБр імені князя Володимира Мономаха.
Загинув Дмитро Чекотило 31 жовтня 2022 року на Донеччині, під Волновахою.
Про Дмитра розповіла його кохана дівчина:
«Про що Діма мріяв? Коли я з ним почала спілкуватись, коли зав’язались наші стосунки, Діма мріяв купити (сам!!!) машину, щоб не просити грошей у родичів, він був самостійний в цьому. В плані кар‘єри - мріяв працювати у держструктурі, а саме в патрульній поліції. Він здавав тести, доклав до здійснення своїх мрій багато зусиль. Уклав військовий контракт, служив у військкоматі Рубіжного. Твердо знав, що після трьох років служби піде працювати або в пожежну частину, або в патрульну поліцію. Але не збулося…
Машину тоді Діма купив - досяг своєї мети, здійснив мрію. Після 24 лютого я довго не знала де він, що з ним – пропав зв'язок. Потім, коли я виїхала з Рубіжного зі своєю родиною, ми знайшли один одного і підтримували постійний зв'язок, дуже хотіли зустрітися. Як йому і обіцяла, 9 травня я народила йому дитину, яку він дуже хотів побачити і потримати на руках. Він говорив, що це для нього був головний подарунок, понад усе мріяв побачити синочка. Коли ми збирались поїхати до нього, хоча б ненадовго, Дмитро все ж таки відмовився від такої можливості, тому що безпека родини була для нього на першому місці. Казав, що не важливо, що буде з ним, головне, щоб його жінка і дитина перебували у безпеці.
Сам по собі Діма був дуже чудовою людиною. Чуйний, миролюбний, добрий, з тонкою душею. Мабуть, не було такої людини, яку б він навмисно образив. Він завжди всім допомагав. Це був просто сенс його життя. Особливо, дуже тремтливо ставився до чотирилапих братів наших менших. Тварини для нього, так це взагалі було все – коти, собаки, навіть равлики – він усіх їх любив. Ми у 20-му році, восени, взяли кота, вже дорослого, привезли з сусіднього Сєвєродонецька і Діма з ним просто няньчився. Ми його називали «Сина», «Наш сина». Дикуватий і недовірливий кіт до Діми першого відчув взаємну довіру і любов, відчув так сильно нашу турботу, що почав нормально реагувати на інших людей і перетворився на відчайдушно лакового звіра.
Коли Діма служив у військкоматі, бувало, що він працював цілодобово. Але це не заважало йому віддаватися своїм душевним захопленням - він був з тих завзятих рибаків, які бувають тільки в нашому краї, тому зразу після нічних зміни і добової вахти ми могли з ним зібратися й поїхати на риболовлю. Рибалка - це його особлива любов, а ще він цікавився археологією, нумізматикою, шукав незвичайні монети. В нього був дар так захоплюватися різними речами, що мимоволі й оточуючі його люди підпадали під ті чари і теж починали заглиблюватись в різні цікаві справи. Діма належав до тих натур, хто завжди готовий до різних пригод, аби тільки не сидіти вдома. Він дуже любив наші Кремінські ліси, особливо відпочивати на озері Черниково. Його останній трофей у 20-му році – спіймана щука вагою 5 кг. Діма дуже пишався цією рибальською удачею, сам зробив прикрасу з голови тієї щуки. Тому що був таким – якщо вирішив, то обов’язково доводив любу справу до кінця. І так було в усьому. Діма постійно щось майстрував, щось ремонтував.
Ця людина вміла по справжньому дружити. Діма вмів зберігати секрети, як власні, так і своєї родини, своїх друзів. Він якщо дружив, то конкретно дружив. От у нього друг Женя, з яким вони з самого дитинства разом, був йому як брат. Радів за друзів, коли у них з’являлися родини і своє доросле життя, хоча трішки сумував, що залишається позаду безтурботна юність. В нього була найкраща посмішка. Така гарна-гарна, яка на щастя передалася нашій дитині. Діма мені так і казав: «Так, копія я наша дитина, тільки очі твої». Ще він любив фотографувати, добре знався на техніці, любив пограти в комп’ютерні ігри, як кожний звичайний хлопець його років… І в той же час він був незвичайний і неймовірний! Як його ще описати?
Здається, всі гарні слова, які є на цьому світі, можна сказати саме про нього і про його родину. В нього були особливі, надзвичайно теплі відношення з мамою. Він був єдиною дитиною для неї, вона просто надивитись, нарадуватись на нього не могла. Діма був всім для своїх батьків, бабусі, тітоньок, їх Всесвітом, їх скарбом і щастям. Він намагався з усіма підтримувати зв’язки і відносини, і навіть незважаючи на важку військову ситуацію, власне складне становище, він з усіма спілкувався, входив в обставини кожного, завжди намагався бути на позитиві. Навіть коли все було погано, відповідав: «Слава Богу, що я живий, все інше дрібниці».
Я завжди буду вдячна його батькам, що в них такий син. Звістка про його загибель стала невимовно великою втратою для всіх, вбивчою, незбагненною. Він писав останні кілька тижнів, що на ньому багато тримається, що кілька разів він потрапляв у скрутну ситуацію, але, слава Богу, виживав. 31 жовтня, на жаль, він не вижив. Це був шок, невимовний. Це втрата, з якою ніхто ніколи не зможе змиритися. Ми досі чекаємо, що ось-ось він зателефонує, щось напише. Але ні… Він мріяв повернутися додому, в Рубіжне, мріяв побачитись з усією своєю родиною, яка зараз роз'їхалися по всіх куточках світу.
Останньою мрією Діми було, щоб скоріше закінчилася війна, він дуже хотів побачити свою дитину».
Поховали рубіжанського Героя 7 листопада 2022 року у Чернівцях.
У Дмитра залишилися люблячі мама, рідня, бабуся і кохана, а також маленька дитина.
Рубіжанська міська військова адміністрація висловлює слова співчуття близьким та друзям загиблого Героя!
Вічна пам’ять та шана Герою!
