Рубіжанський меморіал. Петрусенко Артем Іванович
Петрусенко Артем Іванович
(21.06.1980-28.02.2022)
Петрусенко Артем Іванович народився 21 червня 1980 року в селі Тулиголово Кролевецького району Сумської області. Коли йому виповнився один рік, родина переїхала до Варварівки Луганської області, де Артем пішов у дитячий садочок, а потім до школи. Навчався хлопець добре, мав дуже гарну пам'ять, в старших класах його характер вже був сформований і відрізнявся такими рисами, як впевненість, цілеспрямованість, безкомпромісність, навіть жорсткість. В 10-му класі Артем отримав права тракториста, після закінчення школи вступив до Рубіжанського ПТУ № 13, навчався за спеціальністю «Слюсар контрольно-вимірювальних приладів і автоматики». А весь цей час, ще зі шкільних безтурботних років поряд була його єдина Олена, його справжнє і вірне кохання. Вони одружилися, але спочатку принциповий Артем після закінчення училища пройшов строкову службу в армії – тому що вважав це необхідним і правильним для чоловіка. Служба його проходила у Києві, і тут юнак теж виявляв твердість характеру та стояв на боці справедливості.
По закінченні армійської служби, почався новий життєвий етап – одруження, робота у колгоспі, згодом на Рубіжанському «Барвнику» у газорятувальній службі, де Артем Петрусенко пропрацював 10 років. Після того, як об’єднання «Барвник» припинило існування, чоловік пішов працювати до Кудряшівського лісгоспу і паралельно навчався у Великоанадольському технікумі лісогосподарства. В лісгоспі його поважали, як серйозного, відповідального і високопрофесійного співробітника, тому запропонували задля кар’єрного росту вступити до Старобільського профільного інституту. Так склалося, що у 2014, коли почалася російська агресія, Артем навчався паралельно в технікумі та інституті, мав хорошу роботу, перспективи, великі плани на майбутнє. Але в його рідній Україні вже кілька років тривала війна… Тому, відзначивши 40-річний ювілей, Артем Петрусенко 8 липня 2019 за контрактом втупив до лав Збройних сил України, служив у зоні АТО/ООС. «Я повинен», - так він відповідав на запитання, чому залишив налагоджене мирне життя і пішов воювати.
Служив у 92-й окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка під Харковом на посаді водія машини зв’язку. Його підрозділ регулярно направляли на першу лінію для виконання бойового завдання в районі міста Золоте Луганської області. Артем воював і одночасно захищав дипломні роботи під час служби – отримав зразу три. Сини виросли, обидва навчалися в Харкові. Дружна родина, вони постійно підтримували зв'язок, турбувалися один про одного, дружина Олена часто навідувала чоловіка, їздила до нього на лінію фронту. Кожну хвилинку відпусток Артема вони проводили разом, гуляли нашими лісами, їздили на відпочинок… І мріяли повернутися до свого життя, коли закінчиться війна і російська нечисть щезне з української землі.
20 лютого 2022 року Артем попередив рідних, щоб вони були готові, військові знали, що на нашу країну насувається російська орда. А 27 лютого він не подзвонив… Коли Олена зв’язалася з побратимам чоловіка, їй сказали, що Артем загинув. Пізніше це підтвердив його командир.
Старший солдат Артем Петрусенко загинув за офіційними даними 28 лютого 2022 року в центрі Харкова, біля ТРЦ «Нікольський», його бойова машина потрапила під ворожий прицільний обстріл.
Поховали Героя в селі Близнюки Харківської області. Рідну людину втратили дружина, сини, батьки, друзі, товариші по службі. Справжнього чоловіка, патріота втратила Рубіжанська громада, Луганщина, Україна.
Завдяки їм, Героям, що пішли у вічність і тим, хто продовжує захищати нашу країну у запеклому протистоянні з ворогом, тримається світ, живемо ми, живе наша надія.
Петрусенко Артем Іванович Указом Президента України № 224/2022 «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Вічна Слава Герою!
