Мобільна медична бригада КНП «Рубіжанська центральна міська лікарня» працює для людей!
В останній день зими, 29 лютого, мобільна медична бригада КНП «Рубіжанська центральна міська лікарня» працювала на базі місця компактного проживання (гуртожиток педагогічного коледжу) переселенців з Коломийчиської громади, з міст та селищ Харківської та Донецької областей, де ведуться активні бойові дії.
Деякі сім’ї втратили все: житло, власні речі, документи, а найголовніше – родинний затишок.
Фактично, більшості з цих родин доводиться починати життя з чистого аркушу.
Людям допомагає виживати держава. Майже усі мешканці шелтеру не втрачають надії на краще майбутнє, на перемогу.
В Краснограді ми зустріли своїх старих знайомих із Стельмаховки, Часова Яра, Куп’янська, Синьківки.
До кардіолога звертались люди з гіпертонічною хворобою, серцево-судинною недостатністю, ішемічними розладами.
Окулістом було проведено перевірку зору, виписані рецепти на окуляри.
Особливо, маломобільні переселенці з хронічними захворюваннями, чекали наших фахівців з паліативної допомоги.
Цього разу ми проконсультували в Краснограді більше 30 мешканців шелтеру.
До лікарів КНП «Рубіжанська центральна міська лікарня» звертались не тільки переселенці, а і місцеві жителі, і працівники педагогічного гуртожитку.
Мешканцям шелтеру надали гуманітарні вітаміни, препарати, що розріджують кров та жарознижувальні ліки.
Лікар офтальмолог після перевірки зору видавала окуляри.
Ми ще раз переконалися, які чудові люди мешкають у місті Красноград.
КНП «Рубіжанська центральна міська лікарня» вдячна за співпрацю Коломийчиська сільська військова адміністрація Сватівського району Луганської області та адміністрації гуртожитку педагогічного коледжу.
Під час проведення психологічної підтримки, ми почули дуже багато сумних життєвих історій. Людям потрібно виговоритися. Вражають долі людські.
Попова Галина Іванівна, мешканка міста Часів Яр, вчителька англійської та німецької мови, 66 років. Кожен день займається самоосвітою, бо вона все своє життя навчала дітей і має бути освіченою людиною. Хвилюється та переживає за своє місто Часів Яр, яке зараз страждає від постійних артилерійських обстрілів. В місті майже не залишилось ні однієї цілої домівки.
Гринюк Іван Максимович, 84 роки, мешканець села Синьківка. Доглядав 10 років матусю своєї рідної жінки. Мати померла в 90 років, залишивши в спадщину новий, теплий дім. Але ж одна хвиля від ворожого обстрілу – хата загорілася. За одну мить Іван Максимович, в свої 84 роки, залишився без житла. Чоловік не має злості та образи ні на кого. Від Івана Максимовича віє суцільна доброта. Як він каже: «Ну що ж зробиш. Доля в мене така. Але ж мені пощастило залишитися живим». Гринюк Іван Максимович в 84 роки живе надією на зустріч зі своїми дітьми і внуками після закінчення війни.
Стахова Віра Олександрівна, 66 років, мешканка міста Волчанськ. Працювала 25 років листоношою. В далекому 78 році серед 16 районів Харківщини зайняла 2 місце серед листонош. Сміється, каже Віра Олександрівна, не знала, як відповісти на запитання: «Що робити, якщо тебе покусає собака». За 2 місце отримала премію – 40 карбованців. Зарплата була – 80 карбованців. Віра Олександрівна і зараз пам’ятає, що мінімальною пенсією в 70-80 роках було 28 карбованці, а максимальною – 120 карбованців.
Куліш Наталія Анатоліївна, завідувачка бібліотекою. Живе своєю справою. Порекомендувала прочитати книгу «Вибір» Едіт Єви Егер про свободу та про внутрішню силу чоловіка.
Вибір в нас завжди є. Бо те, що у нас в наших думках – ніхто не може в нас забрати.
