Імена, що не згасають: пам’ять про Голокост і подвиг Праведниці з Луганської області
25 січня, напередодні дня, коли Україна разом із усім світом схиляє голови в пам’ять про жертв Голокосту, одну з найтрагічніших і найжорстокіших сторінок історії ХХ століття, управління культури, національностей, релігій та туризму Луганської обласної державної адміністрації провело обласний вшанувальний захід, присвячений Міжнародному дню пам’яті жертв Голокосту.
Місцем пам’яті та скорботи став Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» у Києві. До заходу долучилися працівники міського музею та дитячо-юнацької спортивної школи № 1 міста Рубіжного. У тиші меморіалу учасники заходу вшанували пам’ять невинно вбитих, відчуваючи глибоку відповідальність перед минулим і майбутнім.
Особливим моментом стала церемонія на Алеї Праведників народів світу. Тут представники Луганщини поклали квіти до імені своєї землячки – Євдокії Татарки (Пономаренко), жінки, чий людяний вчинок став символом моральної сили та справжнього героїзму. Також вони відвідали інші меморіальні місця Бабиного Яру, що навічно зберігають пам’ять про злочини нацизму.
Почесного звання «Праведниця народів світу» Євдокія Татарка була удостоєна 28 жовтня 2007 року. Вона проживала в селі Преображенне Сватівського району, працювала в колгоспі та самотужки виховувала п’ятирічну доньку Зою.
У липні 1942 року село опинилося під німецькою окупацією. Першими жертвами нацистського терору стали пацієнти Сватівської психіатричної лікарні, серед яких було 35 євреїв. Згодом окупанти розстріляли ще 30 осіб єврейського походження.
Восени того ж року в селі з’явилася незнайома жінка з двома дітьми. У комендатурі вона назвалася українкою Марією Пінчук, не маючи документів, які, за її словами, згоріли під час бомбардування. Староста дозволив їй залишитися та працювати в колгоспі. Її діти – 16-річна Софія та 7-річний Володя – швидко подружилися з місцевими дітьми, а сама жінка знайшла щиру підтримку в Євдокії, з якою працювала в полі.
Згодом, довірившись добрій і чуйній душі, Марія зізналася: її справжнє ім’я – Фріда Пінсон, вона єврейка з Гуляйполя, яка разом із дітьми тікала від нацистського переслідування. Євдокія не залишила цю сповідь без відповіді – вона допомагала родині продуктами та необхідними речами, а з настанням холодів забрала Фріду з дітьми до свого дому, ризикуючи власним життям і життям маленької доньки.
У тісному, але теплому домі вони прожили разом до визволення краю у вересні 1943 року. Завдяки мужності простої української жінки єврейська родина уникнула неминучої смерті.
Сьогодні в Україні почесного звання «Праведник народів світу» удостоєні 2573 особи. Серед них – наша славна землячка, чия історія нагадує: навіть у часи суцільного зла людяність і милосердя здатні перемагати страх.
Голокост – це болісний урок для всього людства. Збереження спільної пам’яті про трагедії минулого є необхідною умовою для того, щоб будувати майбутнє без ненависті, насильства та повторення подібних злочинів.
