Пам’ять, що гартує віру: Рубіжанська громада вшанувала героїв Другої світової війни
8 травня Україна в унісон із вільною Європою згадує кожного, хто став до бою проти нацистської темряви. Ми рахуємо мільйони втрачених життів і нарешті по-справжньому, до самого серця, усвідомлюємо справжню ціну миру. Сьогодні наш похід до меморіалів — це не формальність і не данина календарю. Це розмова з предками. В часи, коли українська земля знову здригається від вибухів, це вшанування набуває нових, пронизливих і майже сакральних сенсів.
Цьогоріч День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років об’єднав громади у спільній скорботі. Делегація Рубіжанської міської військової адміністрації разом із колегами з Дніпровської міської ради поклала квіти до меморіалу «Вічний вогонь» у Дніпрі. Водночас у Києві пам'ять полеглих вшанували рубіжани разом із мешканцями Гірської громади.
Попри відчайдушні спроби Росії отруїти історію брехнею та привласнити спільну перемогу, ми знаємо правду. Ми бережемо пам'ять про кожного воїна та кожного цивільного, чиє життя забрала та страшна війна. Наша пам'ять — це зброя проти забуття.
Начальник Рубіжанської міської військової адміністрації Сергій Карпеченко провів болючу, але влучну паралель:
«Той нелюдський біль, який пережив наш народ вісімдесят років тому, на жаль, знову увійшов у наші домівки. Сьогодні ми бачимо, як старий нацизм змінив обличчя, але зберіг свою людожерську суть. Російський агресор, прикриваючись гаслами про "перемогу", став дзеркальним відображенням тих, проти кого воював увесь світ. Це новий нацизм — цинічний, підлий і жорстокий. Але ми знаємо фінал цієї драми: як і тоді, агресор приречений на поразку, а правда — на вічне життя».
«Пам’ятаємо — перемагаємо» — сьогодні це не просто слова на плакатах. Це жива дія, фізичне ствердження того, що жодна жертва заради свободи не була марною. Напередодні свята, 7 травня, працівники військової адміністрації впорядкували пам’ятник Герою тієї війни — Івану Сергійовичу Герасименку, що спочиває у селищі неподалік Дніпра. Прибрати сухе листя, оновити квіти біля стели — це наше мовчазне «дякуємо». Це маніфест цивілізованої нації: ми не кидаємо своїх героїв навіть через вісім десятиліть. Це нагадування всьому світові про колосальний внесок українців у розгром агресора в минулому столітті.
Сьогодні історія зробила болючий виток. Тепер ми, як ніхто інший, розуміємо ціну кожного звільненого метра рідної землі. Ми вдивляємося в обличчя на старих фото, щоб знайти там силу для боротьби сьогодні. Ми схиляємо голови перед тими, хто тримав небо тоді, і тими, хто тримає його прямо зараз — у пікселі, під шквальним вогнем.
Сьогодні ми не просто вшановуємо минуле. Ми виборюємо майбутнє, де слово «мир» знову стане реальністю, а не мрією.
Пам’ятаємо. Стоїмо. Переможемо.
